Пора стряхнуть свинцовый слой печали.
Уже не раз мы новый год встречали,
Жалея о потеряных годах.
И не на рушив праведно традиций,
Чтоб с годом старым правильно проститься,
Мы на колени падали молиться
В двенадцать ровно с дрожью на устах.
Что говорить Всевышнему в моленьи?
Повпечатлять Его всеношным бденьем,
И праведными вздохами души?
Иль соченить скупую благодарность,
И облечив ее в высокопарность,
Чтоб ею скрасить грубую бездарность,
Потоком просьб мольбу препорошить?
Пора забыть о мнимых достиженьях,
О всех самоотдачах и служеньях,
На кои уповали как могли.
И перед Богом в прахе преклониться,
И в немощи признаться, и смириться,
Что воробья, хоть стреляную птицу,
Но снова на мякине провели.
Пора прожечь, расплавить гордый разум,
Просеять ум, очистить кровь и плазму,
И отделить упрямство от души.
Признать несостоятельность талантов,
Отбросив самомнение гигантов,
Не раз в году молиться под куранты,
А каждый день и миг молитвой жить.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : ЛЕНА - Светлана Капинос Этот "полухристанский" рассказ (последнее моё творение) с волнением предлагаю Вашему вниманию. Очень буду рада всем отзывам!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
